Атлантида, за словами Платона, – величезний острів, що лежав в океані за Геркулесовими стовпами, тобто за Гібралтаром. У центрі острова височів пагорб, на якому стояли храми і царський палац. Акрополь – верхнє місто – захищали два ряди земляних насипів і три водні кільцеві канали.
Як відомо, Платон дізнався про Атлантиду із записів свого прадіда Солона, який жив у 638—559 pp. до нашої ери. Десять років подорожував він багатьма країнами, побував у Єгипті. Саме там Солону і повідомив історію загибелі Атлантиди жрець міста Саїс.
Міфічний континент, або острів Атлантида, вперше був описаний Платоном (427–347 до н. е.) у діалогах Тімей та Критій з посиланням на одного із семи мудреців Стародавньої Греції – Солона.
Розповідь Платона про Атлантиді завжди викликав себе подвійне ставлення: майже всі йому вірили і лише небагато із самого початку сприймали як поетичний вигадка у тому сенсі, що "хто її створив, Той і втопив" (Strab. Geogr.