Здавлюванням або клацанням лікар викликає коливання браншей, щоб камертон зазвучав, і підносить його до вуха пацієнта або інших ділянок обличчя – залежно від виду камертонального тесту. Одночасно з цим лікар вмикає секундомір, який фіксує час початку звуку і того моменту, коли пацієнт перестає його чути.
Подушечкою (під мізинцем) долоні закриваємо щільно вухо, а руків’я камертона, що звучить, прикладаємо до голови за вухом – у районі потилиці. Таким чином, вухо не чує зовнішніх звуків, а чує тільки звук камертона. Весь цей трюк робиться однією рукою, навіть тренуватися не доведеться.
Зазвичай досліджуються пороги низки камертонів: наприклад, с-64, с-128, с1-256, с2-512, с3-1024, с4-2048, с5-4096 Гц. Часто можна обмежитися визначенням порога для базового (наприклад, с-128 Гц) і дискантового звуку (наприклад, с4-2048 Гц).
Види досліджень Дослід Рінне дає змогу порівняти показники повітряної і тканинної провідності. За основу береться той факт, що людина чує через повітря приблизно вдвічі краще, ніж через кістку.