З. Виготського — теорія, запропонована радянським психологом Левом Семеновичем Виготським, згідно з якою стимулами уваги є зовнішні засоби (знаки з боку інших людей).
З. Виготський писав, кожна психічна функція народжується двічі: спочатку як функція розділена між дитиною і дорослим і вдруге, коли стає внутрішньої функцією. Цей процес перетворення психічної функції дорослого на психічну функцію дитини називається інтеріоризацією.
З. Виготський виділяв стабільні (літичні) та критичні періоди розвитку (Кризи). У літичні віку відбувається накопичення та нарощування певних функцій, а криза — це різкий стрибок розвитку, період якісних перетворень.