Головна центральна ідея повісті – це вміння грати “в радість”. Книга вчить радіти будь-якій дрібниці в житті, знаходити щось світле й радісне навіть у найжахливішій і безвихідній ситуації. Завжди знаходити привід для радості. Усі ми з дитинства знаємо багато різних ігор, але про гру в радість чули не всі.
Полліанна допомогла змінити життя лежачої хворої місіс Сноу. Дівчинка сказала місіс Сноу, що якщо не можеш вставати і ходити, можна радіти тому, що працюють руки.
Дівчинку Полліанна назвали на честь мами Анни і тітки Поллі. Юній героїні одинадцять років, вона росте доброю, чуйною і життєрадісною дівчинкою. Коли мама помирає, вона живе з татом.
Полліанна в одинадцять років стає сиротою і переїжджає в невеличке містечко до своєї тітки, яка живе життям “за службовим обов’язком” і навчає цього і Полліанну. А вона, своєю чергою, встигає навчити все місто простої гри – знаходити радість скрізь і в усьому, де, здавалося б, її й відшукати неможливо.