Нефед — добивши ноги і бульбашка з фуксином, гине по дорозі назад у село, замерзнувши в хуртовини. Кінець.
Центральною думкою оповідання є гуманне ставлення людини до людини, а зокрема Нефеда (головного героя) до хворої дитини. Він готовий йти досить далеко, та ще й у погану погоду, тільки для того, щоб доставити радість хворій дитині і виконати її бажання.
Проблема – Людина, яка ризикує заради інших людей, робить подвиг, але ставить під удар своє власне життя. Коли я згадую, що за пазухою замерзлого Нефеда були новенькі дитячі ноги, то стає сумно, і дуже шкода цієї людини.